Вірменія та Азербайджан погоджують умови мирної угоди, яка має покласти край майже тридцятирічному військовому протистоянню за Нагірний Карабах. Єреван готовий визнати Карабах частиною Азербайджану, а Баку мусить пообіцяти гарантувати дотримання прав вірмен, які мешкають у цьому регіоні.Очікувалося, що побачити угоду можна буде вже на саміті Європейської політичної спільноти у Молдові 1-2 червня. Однак переговори, які нині ведуться по «західному треку», тобто за активного посередництва представників Франції, Німеччини та ЄС швидше за все триватимуть ще місяці. Адже питань, які слід залагодити, вистачає.Як виглядатимуть гарантії безпеки для мешканців Карабаху? Що буде з російськими «миротворцями», які перебувають в регіоні, після завершення війни 2020 року? І як це співвідноситься з позицією Вірменії, яка поступово і впевнено віддаляється від впливу Росії? І чи стане це початком вирішення й інших територіальних та етнічних суперечок, який багатьом країнам лишив у спадок розпад СРСР?Це у новому випуску подкасту «світ не sweet» розбираємося з редактором Європейської правди Юрієм Панченком.

19 травня Володимир Зеленський несподівано відвідав Саудівську Аравію та виголосив промову на саміті Ліги арабських держав, ставши першим президентом, який це зробив.Ця подія не могла не привернути як увагу арабського світу до України, так і України - до того, як арабський світ сприймає нас і повномасштабне вторгнення Росії.Відомо, що Москва роками вибудовувала свій вплив серед арабських держав - і політично, й економічно, й через пропаганду. І попри це, вони так і не стали її беззастережними союзниками в агресії проти України.Як арабський світ сприймає воєнні дії в Україні? Як ми можемо донести туди власну позицію й протидіяти засиллю російських наративів? На які держави варто звернути окрему увагу? І як Україна несподівано стала прикладом для арабського світу?Про це в подкасті "світ не sweet" говоримо з Ігорем Семиволосом - директором Центру близькосхідних досліджень.

Туреччина на порозі великих змін: 14 травня в країні відбудуться президентські й парламентські вибори. І як свідчать результати нещодавніх опитувань, є велика ймовірність, що чинному главі держави, Реджепові Таїпу Ердогану, доведеться поступитися президентським кріслом своєму опонентові, представнику опозиції Кемалю Киличдароглу.Ймовірно, також, що на цих виборах опозиція посуне лідерство АКР - Партії справедливості та розвитку Ердогана, яка керує країною ось уже 20 років. Чи означатиме це початок демократичних перетворень в Туреччині, які обіцяє опозиція? Чи все ж таки насамперед тепер на Туреччину чекають складні часи відновлення її економіки та відбудови після землетрусів?Туреччина важливий посередник у вирішенні низки питань між Україною та Росією, поки остання веде повномасштабну війну. Значною мірою така позиція була можливою через близькі дружні відносини між Ердоганом та Путіним. Але якщо переможе Киличдароглу - чи чекати більш рішучої підтримки України замість посередництва?У цьому випуску подкасту «світ не sweet» розбираємося у тонкощах турецької політики з Євгенією Габер - кандидаткою політичних наук, старшою аналітикинею Центру досліджень сучасної Туреччини. І це та розмова, яка дасть зрозуміти, чому ці вибори в усьому світі називають для Туреччини «історичними».

Понад 80% населення підтримують Україну, проти Росії запроваджені десятки санкцій, гуманітарна і не лише допомога обраховується мільярдами доларів — і все це, як не дивно, не про державу Заходу.Японія з початком повномасштабного вторгнення РФ відкрилась для українців як непохитний і надійний союзник. Часом — усупереч багаторічним традиціям.Чи знали ви, що Україна — перша з часів Другої світової війни держава, якій Токіо надало нелетальну військову допомогу? А що Японія прийняла понад дві тисячі українців, хоча до того на рік пускала не більш як п'ятьох (!) іноземців?Нині ж, з огляду на повномасштабну російську агресію та загрози з боку Китаю, японська партія влади всерйоз пропонує переглянути принцип пацифізму, на якому останні понад 70 років ґрунтувався розвиток держави.Про це, а також про цьогорічне головування Японії в "Групі семи" й те, чим унікальна японська полуниця (так-так, це не одрук), у подкасті "світ не sweet" розповідає надзвичайний та повноважний посол України в Японії Сергій Корсунський.

Президент Франції Еммануель Макрон був серед тих, хто до останнього наполягав: діалог з Росією потрібен, і саме він допоможе уникнути повномасштабного вторгнення в Україну.Що ж, цього не сталося, однак віри в дипломатію Макрон не полишив: тепер його ідея — залучити до переговорів Китай, який нібито допоможе умовити Росію та Україну врешті-решт про щось домовитися і закінчити війну.Посередницькі зусилля Макрона викликають легку тривогу, та попри це Франція — усе ж один з ключових союзників України. Чим можна пояснити останній розворот Парижа в бік Китаю та його бажання "не принижувати Росію" — і водночас військову та іншу допомогу Україні?У подкасті "світ не sweet" говоримо про це з Тетяною Огарковою, відповідальною за міжнародну роботу Українського кризового медіа центру, журналісткою, літературознавицею, а також авторкою франкомовного подкасту про війну в Україні “L’Ukraine, face à la guerre”.

Нині навряд чи в когось викликає сумнів те, що Польща — чи не найбільший друг і союзник України.Там знайшли прихисток півтора мільйона українських біженців; звідти сотні одиниць бронетехніки, а віднедавна — й МіГи вирушають на фронт; у Варшаві чи не найгучніше говорять про підтримку членства Києва в НАТО і ЄС, а також борються проти "втоми від України".Та ще кілька років тому, здавалось, українсько-польські відносини перебувають чи не в найгіршій точці за часів незалежності. Адже йшлось тоді насамперед про історичні питання, які й досі збурюють суспільство в Польщі.Як за лічені місяці на тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну відійшло на другий план суперечливе історичне тло взаємин Києва й Варшави? Як із цього користається Польща, прагнучи стати регіональним лідером? І чи насправді польська підтримка України аж така беззастережна?Про це у подкасті "світ не sweet" говоримо з Оленою Бабаковою — журналісткою, дослідницею міграції, викладачкою Університету Вістула у Варшаві. Ця розмова точно відкриє вам Польщу з іншого боку!

Дональд Трамп став першим експрезидентом США, якого арештували за кримінальними обвинуваченнями.Почалось усе з історії про нібито позашлюбний секс Трампа з колишньою порноакторкою Стормі Деніелс 17-річної давнини. Тепер же йдеться про те, що політик "купив" перемогу на президентських виборах США у 2016-му, приховавши незручну для себе інформацію.Що ж насправді означає арешт Трампа в Нью-Йорку та висунені йому обвинувачення? Як це вплине на президентську кампанію у США і на Україну?Про це в подкасті світ не sweet говоримо з Олександром Краєвим — директором програми "Північна Америка" Ради зовнішньої політики "Українська призма".

Наприкінці березня прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу оголосив про відтермінування судової реформи, яка викликала масові протести по всій країні. Ці протести тривали кілька місяців проти, здавалось би, непохитного бажання "Бібі" посилити контроль над судовою гілкою влади.Це — лиш один, хоч і найбільш помітний епізод кризи, яка триває в Ізраїлі з 2018 року: відтоді жодні з п'яти (!) виборів до парламенту так і не призвели до формування стабільного уряду. Й не виключено, що на країну чекає ще одне голосування за Кнесет.Як судова реформа стала "яблуком розбрату" в ізраїльському суспільстві й що вона в принципі передбачає? Чи означає рішення Нетаньягу кінець протестів? І, зрештою, чи має Ізраїль шанси подолати політичну кризу, в якій живе п'ять років?Про це в подкасті "світ не sweet" говоримо з експертом з міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілією Кусою.

Африка — один із найцікавіших і найменш досліджених континентів, який має всі шанси стати локомотивом світового розвитку вже в найближчі десятиліття.Росія ще за радянських часів активно намагалась налагодити відносини з африканськими країнами, аби заручитись їхньою підтримкою в боротьбі проти Заходу. З розпаду СРСР минули три десятиліття, російські війська вдерлись в Україну — і Москва знову шукає собі союзників.При цьому Кремль лицемірно стверджує, що не є і не був імперською державою, називаючи себе союзником Африки в прагненні добитись справедливості за кривди колоніального минулого.Чи спрацьовує російська стратегія, як Москва взагалі змагається за вплив в Африці й що в цих умовах робить (і має робити) Україна — про це в подкасті "світ не sweet" говоримо з аналітикинею Global Ukraine Foundation Мартою Олійник-Дьомочко. Повірте, так цікаво про Африку вам ще ніхто не розповідав!

Молдова — це, мабуть, єдина разом із Грузією держава, що добре розуміє ті виклики, перед якими постала Україна.На частині молдавської території вже понад тридцять (!) років незаконно перебувають російські війська, які забезпечують існування сепаратистського анклаву — «Придністров’я». Так само Кишинів знає, як це — бути залежним від російського газу і як протидіяти намірам Кремля розхитати ситуацію та просити мізки населення пропагандою.Останні кілька років, однак, ситуація змінюється. Прозахідна влада на чолі з президенткою Маєю Санду робить усе, щоб Молдова позбулась впливу «русского мира» й стала членом Євросоюзу.Що зараз відбувається в сусідній з нами державі? Як там працює російська пропаганда й що змінилось із повномасштабним вторгненням Росії в Україну? Що відбувається в «Придністров’ї» та як Кишинів намагається вирішити його проблему?У подкасті «світ не sweet» про це говоримо із журналісткою проєкту StopFake та видання «Главком» Маріанною Присяжнюк, яка тривалий час вивчає російську пропаганду в Молдові.

Чи реально покарати Росію за війну проти України? Міжнародне право, на жаль, неповоротке, і швидко на лаві підсудних побачити ані Владіміра Путіна, ані Сергєя Лаврова, наприклад, не вийде. Та все ж, переконані в Києві, добитись справедливості можливо. Один із таких кроків — міжнародний трибунал щодо злочину агресії РФ.Створення трибуналу, однак, — процес непростий і тривалий. Про нього вперше заговорили ще навесні 2022 року, але й досі Україна збирає групу держав-прихильниць ідеї. А паралельно — з партнерами займається збором доказів і розслідуванням воєнних та інших злочинів РФ в Україні.Які уроки про покарання агресора винесла міжнародна спільнота з часів Другої світової війни? Які зараз існують механізми притягнення до відповідальності за злочин агресії? У чому різниця між Міжнародним кримінальним судом і Міжнародним судом ООН? Чому не всі підтримують ідею спеціального трибуналу — та, врешті, яку форму він матиме?Про це детально і цікаво в подкасті "світ не sweet" говоримо з Ґаяне Нуріджанян — доценткою кафедри міжнародного та європейського права Національного університету "Києво-Могилянська академія", яка має досвід роботи у МКС.

У першу річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну Китай нарешті опублікував власне бачення того, як повинна закінчитись найбільша з часів Другої світової війна в Європі."Принципи врегулювання української кризи", або, як їх охрестили у ЗМІ, "мирний план" Пекіна насправді не став чимось новим. Але його оцінки в Україні й Росії та на Заході аж ніяк не однакові.Офіційний Київ каже, що готовий дискутувати про план, а Володимир Зеленський навіть хоче зустрітись із Сі Цзіньпінем; кремлівська пропаганда вкотре завела мову про "неможливість переговорів" через українську позицію; а західні ж держави натомість говорять, що КНР може надати Росії летальну зброю.Якою ж є справжня суть і мета китайського "мирного плану"? Чи несе він для України хоча б якийсь позитив — чи, навпаки, ставитись виключно насторожено? Яку мету Китай переслідує в російсько-українській війні й чи готовий буде остаточно пристати на якусь зі сторін?Про це і не лише в подкасті "cвіт не sweet" говоримо з Наталією Бутирською — експерткою з питань Східної Азії, магістеркою зовнішньої політики.

Повномасштабна війна Росії проти Україні нагадала чехам про роки комуністичної окупації та підштовхнула замислитись про власну безпеку. Танки на вулицях мирних міст та неприхована агресія - цей сильний флешбек спонукав чеського виборця на президентських виборах обрати відверто антиросійського кандидата - військового із колосальним досвідом, генерала Петра Павела.У другому турі Павел обійшов Андрея Бабіша - олігарха та експрем’єра, фігуранта кількох кримінальних справ, який тему війни в Украіні намагався зробити якомога більш токсичною для чехів.Чого Україні очікувати від нового президента, який виступає за всебічну підтримку Києва, однак не приховує своїх реалістичних поглядів щодо формату перемоги України та майбутніх сценаріїв існування Росії? І як чеське суспільство змінюється під впливом повномасштабної російської агресії?У цьому випуску подкасту “світ не sweet” просто з Праги розповідаємо про головні тенденції чесько-українських відносин з Давідом Стуліком, старшим аналітиком Центру європейських цінностей.P.S: дякуємо за допомогу із записом цього випуску у Празі Олександру Брамському

Про Грузію в українських новинах згадують усе частіше — і не лише через суд над Міхеїлом Саакашвілі, а й через далеко не прихильну позицію Тбілісі щодо повномасштабної російської агресії.Хоча грузинська влада засудила напад РФ, вона відмовляється надавати військову допомогу, продовжує приймати в себе росіян, а недавно почала всерйоз говорити про відновлення прямого авіасполучення з Грузією.Чим можна пояснити логіку дій офіційного Тбілісі? З якого моменту відносини Грузії з Україною та Заходом остаточно зіпсувались? Як на них вплинула ситуація довкола Саакашвілі?Про це у подкасті "світ не sweet" говоримо з редактором "Європейської правди" Юрієм Панченком, який багато років стежить за Грузією та грузинською політикою. Як і завжди, закликаємо підписуватись і стежити за новими випусками на платформах УП!

Кінець тижня виявився по-справжньому євроінтеграційним для України: в четвер відбулось перше в історії спільне засідання уряду України та Єврокомісії, а в п'ятницю — 24-ий саміт Україна-ЄС, що всупереч порядку відбувся в Києві, а не Брюсселі.Напередодні цих важливих подій українська влада задекларувала амбітну мету — зробити все, щоб стати членом ЄС за два роки. І це попри те, що спрогнозувати завершення повномасштабної війни навряд чи хтось може, а в ЄС говорять, що Україна ще не виконала наданих їй ще влітку того року семи рекомендацій.У цьому випуску подкасту "світ не sweet" говоримо про підсумки саміту Україна-ЄС і те, який ще шлях належить подолати Києву для членства в союзі. У цьому нам допомагають керівниця проектів євроінтеграційного напрямку Центру економічного відновлення Юлія Шаіпова та аналітикиня центру “Нова Європа” Маріанна Фахурдінова.Як завжди, не забувайте поширювати подкаст і ділитись своїми враженнями!

25 січня канцлер Німеччини Олаф Шольц оголосив, що Київ таки отримає німецькі танки Leopard 2. Це було важливе для України рішення з присмаком надміру довгого очікування. Українська влада зверталася з проханням про танки західного зразка ще на початку березня, а крига скресла лише тепер.Шольц своє зволікання пояснював тим, що треба синхронізувати це рішення із західними союзниками. А водночас німецькі урядовці і сам Шольц не приховували, що бояться нової ескалації протистояння з Росією. Що краще пояснює тривале небажання Німеччини брати на себе лідерство у допомозі Україні?З найперших днів повномасштабного вторгнення Німеччина беззаперечно підтримує боротьбу України проти російської агресії. Це помітно і в заявах посадовців, і в загальних обсягах зброї, які Київ отримує всупереч історичній традиції Берліна триматися осторонь військових протистоянь. Але, як і з танками, процес часто рухається куди повільніше, ніж нам би хотілося.Значна частина німецького суспільства досі вагається, як ставитися до Росії, і взагалі - чи можна навіть після всього сприймати її як абсолютне зло? Нерішучість щодо поставок зброї для України диктує й історична пам’ять, спрощена до стереотипів. Мовляв: як можна німецькими танками вбивати росіян, перед якими німці завинили у часи Другої світової?У цьому випуску подкасту світ не sweet ми з Сергієм Сумлєнним, очільником European Resilience Initiative Center, з’ясовуємо, як варто тлумачити німецьку обережну підтримку України і чи не підважує вона глобальне лідерство Німеччини.

Ще до початку повномасштабної війни в Україні поставало питання про те, а чи легітимно перебуває Росія в Організації Об'єднаних Націй. Надто ж — у Раді Безпеки ООН, де має право вето й може блокувати будь-які невигідні рішення.Але для виключення РФ із ООН потрібне... рішення Радбезу. Замкнене коло. Чи ні?У грудні 2022 року Україна оголосила про міжнародну кампанію з оскарження легітимності перебування Росії в Організації Об'єднаних Націй. І, якщо вірити міністру закордонних справ Дмитру Кулебі, перші успіхи вже є: деякі країни принаймні дізнались, що Москва, можливо, взагалі не мала б бути в Організації.У новому випуску подкасту світ не sweet разом із колишнім постійним представником України при ООН і ексзаступником глави МЗС Володимиром Єльченком ми розбираємось, у чому полягає план Києва й чи насправді реально позбавити Росію місця в Радбезі.Посилання на сайт організації "Громадський Хаб", яка сприяє кампанії з вигнання Росії з ООН: https://civichub.org.ua/uk/

Близько тижня тому кілька тисяч прихильників уже колишнього президента Бразилії Жаїра Болсонару пішли штурмом на будівлі верховного суду, парламенту й резиденції глави держави. Близько півтори тисячі з них уже затримали, а правоохоронці досі розслідують, як таке могло статись.У світових ЗМІ фото й відео побаченого одразу ж викликали асоціації з подіями дворічної давнини, коли прихильники Дональда Трампа вдерлись у будівлю Капітолія, протестуючи проти перемоги Джо Байдена на президентських виборах. Та чи коректні такі паралелі?Вибори президента в Бразилії, що відбулись у жовтні 2022 року, завершились перемогою лівого кандидата — Луїза Ігнасіуса Лули да Сілви, який до того двічі був главою держави і якого за Болсонару засудили за корупцію (й потім виправдали). Та деякі прихильники «бразильського Трампа» (як охрестили Болсонару) й досі не визнають поразки свого кумира.Чому так сталось, як можуть розгортатись події далі та як Бразилія ставиться до війни в Україні — слухайте в новому епізоді подкасту «світ не sweet» за участю експертки Ради зовнішньої політики «Українська призма», фахівчині з регіону Латинської Америки Наталії Шевченко.Подкаст записувався до того, як прокуратура Бразилії зробила Болсонару фігурантом розслідування про погроми й заворушення.

8 листопада у Сполучених Штатах відбулися так звані проміжні вибори, на яких американці переобирали весь склад нижньої палати Конгресу — Палати представників — і третину сенаторів. Попри назву, ці вибори грають не таку вже й "проміжну" роль: адже від Конгресу багато в чому залежить продовження фінансової та частково військової підтримки України. Республіканська партія, а надто — її чинний лідер Дональд Трамп очікували легко взяти контроль над парламентом, але щось пішло не так. Чи має Джо Байден підстави святкувати перемогу, хай Палата представників, найімовірніше, перейде під контроль республіканців? Чи можна говорити, що похитнулися позиції Трампа? І що, зрештою, варто очікувати Україні від нового Конгресу? Про це ми поговорили з експертом-американістом, директором Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету імені Мечникова Володимиром Дубовиком. Цього разу розмова вийшла насиченою і на диво короткою, як для нашого подкасту — пишіть, чи подобається вам цей формат!