25 липня 2013 року за рішенням тодішньої директорки Мистецького Арсеналу Наталії Заболотної було зафарбовано стінопис Володимира Кузнецова “Коліївщина: Страшний суд”. Робота мала демонструватися на вистаці “Велике і величне” на честь 1025-річчя Хрещення Русі. Художник символічно зобразив скоробагатьків, корумпованих силовиків та лицемірних церковних сановників в адському котлі. Тоді відкриття виставки відвідало керівництво УПЦ Московського патріархату, дратувати яке не хотіли в Мистецькому Арсеналі.Представники художньої спільноти відреагували на цей прояв цензури, забороненої українським законодавством, демонстрацією протесту і проголошенням бойкоту інституції, Володимир Кузнецов подав на Мистецький Арсенал позов до суду. УП слідкувала за розвитком подій (https://life.pravda.com.ua/columns/2017/09/27/226667/ ).10 років потому робота Володимира Кузнецова виглядає пророчою. В Україні відбуваються гучні антикорупційні процеси, арештовуються активи сумнівних мільярдерів, Києво-Печерська лавра повертається у володіння держави, тобто - всіх громадян, сановниками УПЦ МП, що сіяли ворожнечу в країні, займаються СБУ і суди.Володимир Кузнецов розповідає про свої передбачення і розчарування за ці 10 років, про розвиток судової справи, ситуації із бойкотом Мистецького Арсеналу і велику несподіванку від нового керівництва інституції. Про художню групу Р.Е.П., одним із засновників та ідеологів котрої він був, про свою практику роботи із вишивкою та взаємодію з дітьми в проєкті стінописів в укриттях в час гарячої фази російської війни проти України. А також про волонтерський проєкт “Борщ для ЗСУ”.Основу майбутнього українського мистецтва й суспільства Володимир Кузнецов бачить так: “Це практики співпраці і великий волонтерський рух”.

“Першими на кордоні українських біженців в Румунії прийняли прості громадяни, ще до якоїсь реакції влади”, - зауважує Анжела Ґрамада, президентка асоціації Experts for Security and Global Affairs, провідна румунська експертка в питаннях України та її адвокації.Говоримо з нею про румунсько-українські офіційні та неформальні відносини, співпрацю, непорозуміння та “мовчазну дипломатію”, як засіб їх вирішення. Про складнощі румунських інвестицій в Україні, румунський досвід взаємодії з національними меншинами, євроінтеграції, збереження та заохочення національної народної культури. Про те, як героїчне протистояння українців російській агресії та налаштованість вимушених біженців з України на роботу відкрило серця румунів до України.Попри те, що Румунія є одним з економічних аутсайдерів ЄС, і в Бухаресті, і в провінції відчувається задоволення громадян бути румунами, увага до національних брендів, мистецтва, вбрання, ремесел, музики, кухні. Торкаємось у розмові цього феномену, а також - роботи хабу Canal France International в Бухаресті для українських журналістів.Окрема тема - румунський досвід взаємодії з російським імперіалізмом та підступністю на державному рівні. Яскравий приклад: золотий запас Румунії, переданий на зберігання Росії під час Першої світової, не повернено досі. Отже, слухачам буде не важко зрозуміти, який саме сенс вкладають румуни у вислів “красивий, як російська мова”.Рекомендуємо також текст Сергія Герасимчука “Недооцінений союзник: чому "русофобія" Румунії так і не зробила її близьким другом України”.Розмова відбувалася російською мовою.(www.eurointegration.com.ua/articles/20…24/7158596/ )

Деколонізація - головне поняття і виклик для вітчизняної культури з часу ескалації російської війни проти України. Специфіка російського колоніалізму та радянська традиція маніпуляцій тематикою національних визвольних рухів вимагають від української гуманітаристики дослідницької й просвітницької роботи, що виводить деолоніалістські студії в Європі та світі на новий рівень. З креативною директоркою Українського інституту Тетяною Філевською та професором славістики Канзаського університету, віце-президентом Наукового товариства ім. Т. Шевченка в США Віталієм Чернецьким обговорюємо різні досвіди та типи колонізації, актуальність фундаментальної зміни парадигми світової славістики, лідерський потенціал України в активізації діалогу між державами та суспільствами Центральної та Східної Європи.У XVII - XVIII ст., до тотального нищення свободи від Балтії до Криму Катериною ІІ, Україна культурно і соціально була розвинутішою за Росію. Чи можемо в цьому контексті говорити про колонізацію?Колоніалізм травмує як колонізованого, так і колонізатора. Сьогодні деколонізація з теорії перетворюється на оптику, крізь яку можливий вихід людства на нове розуміння взаємодії, емансипації, міжнародної безпеки.Згадуємо інтелектуальний досвід Едварда Саїда, Хо Ши Міна, Томаса Гендріка Ільвеса, Олександра Герцена, Енн Епплбаум.

Катерина Радченко, куратор фестивалю Odessa Photo Days, стала першою українкою - членкинею глобального журі World Press Photo, одного з найпрестижніших світових фотоконкурсів. Також вона очолила його регіональне європейське журі. Вона розповідає про те, як відбувається відбіркова й оціночна робота, як представники масмедій та мистецькі куратори балансують позицію журі, які концептуальні зміни в конкурс і світ фотографії взагалі принесли нові технології. Про російську війну проти України, як природний фокус нинішнього конкурсу, про те, як українським фотографам довелося ставати воєнкорами без спеціальної підготовки та про те, як дивує людей за кордоном те, що українці не позиціонують себе і не поводяться як жертви. Окрема тема - діяльність Odessa Photo Days в рік ескалації російської агресії, програма з фотографічного сторітелінгу для молодих авторів, відкритість до співробітництва з мистецькими інституціями Європи від знаних музеїв до сільських громад.

“Художники з особливостями розвитку, психічного здоров’я й долі”, - так називає учасників інтеграційного творчого клубу “Будьмо” при Київській міській психіатричній лікарні ім. І. Павлова його керівник, Сергій Ененберг. З ним та зі Станіславом Туріною, засновником студії “Ательє нормально” для художниць і художників з синдромом Дауна та без нього, говоримо про потенціал ненормотипового мистецтва. Обговорюємо київські виставки “Тим часом в Домі Ханенків” та “Час життя дорогоцінний” в контексті актуальних музейних практик і теорії нейрорізноманітності, а також мистецтво як спосіб спілкування із зовнішнім світом, для когось - єдиний можливий. Згадуємо поняття арт-брют, проєкт “Майстерня можливостей” під керівництвом Ольги Шишлової, київських художників різних часів, що мали досвід психіатричного лікування - Михайла Врубеля, Анатолія Юсічева, Віктора Боровика. Аналізуємо сприйняття неврологічного різноманіття в українському суспільстві, адвокацію нейропластичності з боку ветеранів війни, волонтерську допомогу закладам для людей з ментальними розладами в рік її ескалації.

Деокупація Криму з надії та прагнення перетворюється на реальність близького майбутнього. Яким представники кримськотатарської молоді бачать цей процес, його виклики та роботу, що доведеться провести на поверненому Україні півострові заради його демілітаризації, відновлення правопорядку й розвитку громадянського суспільства? Яку роль матиме тут культура? З художником Халілом Дервішем, співзасновником кураторської платформи «Re:commute» та ГО “Q-hub” і головою правління проєктно-освітньої платформи “Q-hub” Емілем Ібрагімовим розмірковуємо про Крим як цивілізаційний місток між культурою Заходу та Сходу, про протестний рух на півострові та репресії окупаційної влади, про акцію вуличного художника Богдана Зізи в Євпаторії. Розуміючи особливе значення збереження та відродження традицій кримськотатарського народу як такого, що зазнав геноциду, представники “Q-hub” наголошують на необхідності просування в Криму сучасної культури в усіх її проявах і медіумах, щоб молодь відчувала себе частиною європейського демократичного світу. В оформленні використано робота Халіла Дервіша з циклу "Деокупація".

Культура - це в першу чергу практики взаємодії між людьми. "Донбас SOS" з 2014 року займавася підтримкою співгромадян з тимчасово окупованих територій Сходу України. Ескалація російської агресії змусила правозахисників розгорнути свою діяльність на всю країну. Керівниця "Донбас SOS" Віолета Артемчук говорить про виклики, з якими зіткнулися її колеги після 24 лютого 2022 року, про першочергові проблеми вимушених переселенців, правові й психологічні можливості їхнього вирішення та стереотипи, які цьому заважають, про стрімкі зміни в українському суспільстві, подолання ксенофобії, взаємодію з міністерством з питань реінтеграції. Не оминає розмова і явища "благодійної голки", на котру є ризик підсісти у певних випадках. За спостереженням пані Артемчук, гаряча лінія, що цілодобово приймає дзвінки постраждалих, дає можливість вимірювання соціальної температури. Правозахисниця розповідає і про власний шлях у цій сфері діяльності. "Україна завжди давала мені можливість брати участь в історії, що відбувається прямо за вікном", - говорить вона.

Блекаут - стан, в котрому для світу знаходилася українська культура, затемнена російськими імперськми наративами, грошима та впливами. Розвінчавши міф про велич російської зброї, Україна отримала екстраординарну увагу до себе і можливість акцентувати власну культурну традицію, невід'ємну від європейської цивілізації. Кураторка програми проєктів "Ukraine. Out of blackout" Ольга Балашова та продюсер Володимир Бородянський впевнені, що культурне інформування та просування мистецтва це робота на обороноздатність країни. З Костянтином Дорошенком вони говорять про стратегію своєї діяльності у взаємодії з провідними музейними інституціями Європи, про підтримку ГО "Музей сучасного мистецтва" митців і дослідників, що залишились в Україні після ескалації російської агресії 2022 року, про критичну потребу зміни підходів до фінансування культури в нашій державі та виклик солідаризації мистецької спільноти. "Нашим куратором є самий час", - підкреслює Ольга Балашова.

«Грузинський народ завжди стояв на стороні порядності та людяності. Минулого року ми виходили на вулиці, щоб підтримати Україну і показати свою позицію, тепер треба боротися за свою свободу!», - слова з маніфесту митців Сакартвело, опублікованого в соцмережах художницею, кураторкою, учасницею мистецької Bouillon Group Наталією Васадзе. Вона розповідає Костянтину Дорошенку про омолодження протестного середовища в Грузії, творчі форми спротиву, проблему російських мігрантів в Тбілісі та грузинську столицю як місто-лімбо. Згадуємо московське загарбництво та прояви грузинсько-української солідарності після розвалу радянської імперії, реакцію креативного класу Сакартвело на неоковирність російських втікачів від мобілізації, різницю між гаслами «Русня у*бывай» та «Русский военный корабль, иди на*уй». І прогнозуємо розвиток подій в Грузії на її шляху геть від тюрми народів.(Розмова відбулася російською мовою)

Попри війну українська молодь не збирається відчувати себе "втраченим поколінням". 11 - 12 березня в Києві відбудеться сьомий мультидисциплінарний фестиваль молодої української культури "На часі". Цього разу - в колаборації з інтернет-радіо Chervona Kalyna, що поєднує українську музику разних часів, стилів та етносів. Співзасновник цього радіо Дмитро Олійник та учасники музичного дуету Tember Blanche Олександра Ганапольська і Владислав Лагода говорять про вплив війни на українських митців, соціальні та психологічні підстави культурного сплеску, який проживає Україна, та його тренди. Також - про кордони поп-музики, персональний досвід і виклик щирості. Звісно, в розмові йдеться і про концепцію явища "На часі", лайнап та інші активності фестивалю, серед яких сучасне мистецтво від відеоарту до перформансу, мода і дизайн, стрит-фуд, поетичні читання, інтелектуальні дискусії та багато геть різної музики

Спецвипуск. Андрій Любалін. Екстраординарний план зупинки російської загрози світу Якщо вам сподобався наш подкаст, залишайте відгуки на нашій сторінці в Apple Podcasts або у Facebook. Наші сторінки в соціальних мережах: Facebook -  www.facebook.com/kulturavsego/ Telegram - t.me/kulturavsego Instagram - www.instagram.com/kulturapodcast Костянтин Дорошенко - www.facebook.com/doroshenko.kostyantyn